Інтерв’ю: Від освіти до працевлаштування: як заклади вищої освіти допомагають адаптуватися ветеранам, розповів Вадим Попко

Після закінчення війни Україна очікує на понад мільйон ветеранів. Частина з них потребуватиме адаптації до мирного часу. Ми вирішили поговорити про роль закладів вищої освіти в процесі соціальної адаптації наших захисників з Вадимом Попком, професором кафедри порівняльного і європейського права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, доктором юридичних наук, заслуженим юристом України.

— Розкрийте, будь ласка, широкий сенс такої послуги, як соціальна адаптація ветеранів? Хто її надає, хто є реципієнтом?

— Якщо простими словами, то соціальна адаптація — це процес пристосування ветеранів війни та членів їхніх сімей до нових життєвих обставин. Згідно з Законом України «Про соціальні послуги», соціальна адаптація дійсно класифікується як один з видів соціальних послуг. Це формальне визначення, яке допомагає структурувати систему соціальної підтримки в країні.

Однак з точки зору громадянина та з урахуванням сучасних реалій я вважаю, що соціальна адаптація — це не просто послуга, а обов’язок суспільства та держави щодо тих, хто потребує підтримки та допомоги. «Не запитуйте, що ваша країна може зробити для вас, запитайте, що ви можете зробити для своєї країни». Цей вислів 35-го президента США Джона Кеннеді під час війни у Вʼєтнамі особливо актуальний зараз, коли мова йде про підтримку ветеранів, які виборюють нашу безпеку та свободу.

Наразі підтримку ветеранам та членам їхніх сімей надають державні установи, громадські організації, волонтери, психологи, соціальні працівники, роботодавці та навіть звичайні громадяни, які мають ціль та бажання допомогти.

Завдання суспільства — створити умови, коли кожен, хто потребує допомоги, отримає підтримку та можливість повернутися до повноцінного життя. Йдеться про створення комплексної системи підтримки, яка враховує індивідуальні потреби кожної людини та допомагає їй подолати такі виклики, як посттравматичний стрес, проблеми з працевлаштуванням, соціальна ізоляція та інші.

— Які соціальні сфери життя людини й, зокрема, ветеранів ви б виокремили?

— Перш за все, це психологічна реабілітація. Вона є ключовою складовою для успішної адаптації ветеранів до мирного життя. Сьогодні мережа реабілітаційних центрів та хабів, де ветерани можуть отримати професійну безоплатну психологічну допомогу, масштабується, і це дуже важливо.

Як юрист, що тривалий час працює в галузі вищої освіти, зупинюсь на цьому окремо.

Вища освіта, інша професія, спеціальність — це те, що дозволить ветеранам не лише адаптуватися, але й зробити внесок у розвиток науки та суспільства. Більшість ветеранів набули унікального досвіду — це й військова медицина, і технології, і психологія, і інженерія та багато чого іншого. І вони можуть вдосконалювати ці знання, а згодом передавати іншим. Саме це я маю на увазі, коли кажу, що вклад ветеранів та військовослужбовців в розвиток науки може бути величезним.

Отримавши нову професію, ветерани можуть змінити сферу діяльності, працевлаштуватися, і це буде ще одним етапом їх соціалізації. Ринок праці переживає значні трансформації — виникає потреба в широкому колі спеціалістів — від агронома до фахівця в галузі IT. Тут дуже важливо перебувати в постійному діалозі з роботодавцями, створювати спеціальні квоти при працевлаштуванні, підтримувати підприємства військовослужбовців. Все це сприятиме їх успішній інтеграції в мирне життя.

Хочу звернути увагу, що нам варто працювати над інфраструктурою та доступністю, створенням безбар’єрного середовища. Це дуже важливо для людей з інвалідністю. Наші міста мають стати інклюзивними на 100%.

— Як еволюціонувала законодавча та нормативно-правова база, що регулює послуги із соціальної адаптації від початку повномасштабного вторгнення?

— Насправді її еволюція розпочалася ще у 2014 році, коли Україна зіткнулася з новими соціальними викликами через початок бойових дій на сході та анексію Криму. Тоді почалося створення базового законодавства для підтримки внутрішньо переміщених осіб. Одним з перших в цьому контексті став Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 2015 року.

Далі вносилися зміни до законів «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Це було вкрай важливо, адже вони враховували нові реалії. Важливим кроком став ухвалений у 2019 році Закон України «Про соціальні послуги», який і визначив «соціальну адаптацію» як окремий вид соціальних послуг.

Після початку повномасштабного вторгнення, зроблено ще один важливий крок — в липні цього року затверджено Державний стандарт соціальної послуги соціальної адаптації ветеранів війни та членів їхніх сімей. Документ чітко визначає зміст, обсяг, умови та порядок надання цієї послуги, а також показники її якості.

Також згадаю про Постанову Кабміну «Про реалізацію експериментального проєкту з переходу від військової служби до цивільного життя ветеранів війни на базі закладів освіти засобами освіти, спорту та реабілітації». Цей проєкт реалізується на базі п’яти закладів вищої освіти і включає реабілітацію, перенавчання та психологічну підтримку ветеранів війни.

Сьогодні реалізується чимало програм неформальної освіти для ветеранів та підготовки фахівців із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб. Але найголовніше, що створюються нові навчально-наукові інститути, які фокусуються на здоров’ї, реабілітації та фізичному вихованні. Отже, можна сказати, що ми пройшли цілий шлях — від створення базового законодавства до розробки конкретних, практичних механізмів підтримки ветеранів та їхніх сімей. І це не кінець цього шляху — ми вдосконалюємо цю систему, враховуючи нові виклики та потреби.

— Наскільки це вдається, як можна покращити систему надання послуг ветеранам?

— Насправді базове законодавство створено. Тепер справа за підзаконними актами, адже без чітко прописаних процедур, які визначаються цими документами, надання допомоги може залишитися формальністю. На мою думку, перш за все, варто зосередитися на спрощенні процедур отримання допомоги. Це стосується не лише бюрократії, а й механізмів надання допомоги, які враховували б індивідуальні потреби кожного ветерана.

Нам потрібні ресурси на створення спеціалізованих центрів психологічної допомоги для ветеранів, на реалізацію програм професійної перекваліфікації, які б відповідали сучасним потребам. І, на мою думку, варто було б звернути увагу на досвід США. Там справами ветеранів займається Департамент у справах ветеранів (U.S. Department of Veteran Affairs). Він пропонує буквально десятки програм, які передбачають відновлення та психологічну підтримку, пільги на працевлаштування та придбання житла і, зазвичай, на отримання освіти. Цікаво, що ці програми часто передбачають стипендії — гроші, які ветеран може отримати для здобуття освіти чи покривати свої видатки під час навчання. Наш аналог американського Департаменту — Міністерство у справах ветеранів, яке реалізує державну політику у сферах соцзахисту ветеранів та членів їх сімей, забезпечує їх соціальну та професійну адаптацію. Ще один орган, що надає ветеранам соціальні послуги, — Національна соціальна сервісна служба України.

— Якщо говорити про вищу освіту для ветеранів, яка її роль в системи їх соціальної адаптації?

— Чимало ветеранів стикаються з серйозними викликами — це і психологічні травми, і невпевненість у тому, чим зайнятися далі, і відчуття ізоляції… І тут заклади вищої освіти можуть відіграти унікальну роль в адаптації ветеранів — допомогти подолати ці труднощі. Стати їхньою справжньою Alma mater.

Навчання в університеті — це не лише шанс отримати диплом, опанувати новою професією, а й можливість знайти новий сенс в житті. Тут військові можуть знайти не лише підтримку кваліфікованих спеціалістів, а й нове коло спілкування — студентське середовище, яке допоможе їм відновитися емоційно, повернутися до звичайного життя, відчути себе частиною спільноти, оскільки під час служби багато хто втрачає соціальні зв’язки, і повернути їх — дуже важливий крок на шляху до адаптації. Отже, висновок такий, що університети, інститути не просто дадуть нові знання, вони відкриють шлях до нового майбутнього.

— Які сьогодні існують освітні можливості для ветеранів війни?

— По-перше, це безкоштовне навчання в державних закладах вищої освіти. Держава забезпечує низку пільг, таких як право на позаконкурсний вступ до закладів професійної освіти, повну або часткову оплату навчання, пільгові довгострокові кредити для здобуття освіти, а також соціальні стипендії.

Крім того, ветерани/військові мають пільги при переведенні на навчання на місця державного (регіонального) замовлення.

Важливим нововведенням стало затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку реалізації експериментального проєкту з організації навчання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни в закладах професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості. Цей проєкт був запущений у вересні 2023 року з метою підвищення конкурентоспроможності ветеранів на ринку праці. Завдяки йому ветерани та особи з інвалідністю внаслідок війни можуть проходити первинну професійну підготовку, перепідготовку, підвищувати свою кваліфікацію, обираючи професії або програми з переліку, сформованого Державним центром зайнятості.

— Хто сьогодні має право на такі пільги?

— Насамперед це учасники бойових дій. Це і військовослужбовці ЗСУ, представники Нацгвардії, співробітники СБУ, прикордонники. Це також особи, які мають інвалідність внаслідок війни, а також сім’ї наших загиблих воїнів. Для них передбачені окремі програми, які покривають вартість навчання для дітей, а в деяких випадках і для інших членів родини.

Держава змогла забезпечити доступність вищої освіти для наших захисників та для їхніх родин. Це реальний і дуже важливий крок до інтеграції та відновлення після військової служби.

— Чи відповідає наша система вищої освіти сьогоднішнім потребам?

— Дуже складне питання, і про нього треба говорити окремо. Скажу лише про кілька проблем, які треба негайно вирішувати. По-перше, треба адаптувати освітні програми до потреб ветеранів. Багато з них стикаються з психологічними труднощами і це ускладнює процес навчання. На жаль, не всі заклади вищої освіти мають відповідні ресурси та досвід надання необхідної психологічної підтримки та допомоги в адаптації до академічного середовища.

Друга проблема — адаптація навчальних програм, оскільки ветерани є особливою категорією студентів, які потребують окремого підходу та навичок.

Також через відсутність достатньої інформації багато ветеранів не знають про свої права та про наявність доступних ресурсів, що ускладнює їхній доступ до якісної освіти.

Ну й звісно, питання яке я підіймав раніше, це непристосована інфраструктура закладів вищої освіти. Не всі наші університети є доступними та інклюзивними. Відсутність необхідної інфраструктури значно ускладнює процес навчання для студентів з особливими освітніми потребами. Крім того, бракує фахівців, здатних надавати необхідну підтримку таким студентам, а освітні матеріали часто не адаптовані для студентів з вадами зору чи слуху, що створює додаткові бар’єри в їхньому навчанні.

На мою думку, кожен крок, який дає змогу подолати ці виклики, наближає нас до створення освітньої системи, яка дійсно відповідає потребам суспільства та тих, хто захищав нашу країну.

— На яких умовах надається послуга і чи усі заклади вищої освіти мають право її надавати?

— Не всі заклади мають однакові можливості або право на їх реалізацію. Лідером тут є державні університети, адже вони фінансуються з держбюджету. Ветерани можуть розраховувати тут на безкоштовне навчання в рамках державних квот, які зарезервовані спеціально для них, але навіть там можуть бути свої особливості. Тому варто детально дізнатися про умови вступу в обраному закладі, аби уникнути непорозумінь і максимально скористатися тими правами, які держава надає ветеранам на законодавчому рівні.

Разом з тим приватні університети часто не підпадають під державні програми, хоча деякі з них можуть пропонувати власні знижки або стипендії для ветеранів.

— Ви згадали про квоту для ветеранів. На яку кількість осіб вона розрахована?

— Це спеціальна квота на зарахування до закладів вищої освіти на бюджетній основі, відома як Квота-1. Що стосується кількості, то вона визначена у правилах прийому кожного університету та інституту. Квота-1 — це 10% бюджетних місць для таких пільгових вступників. Але, якщо заклад вищої освіти є переміщеним, наприклад, через активні бойові дії, її розмір може сягати 30% від загального обсягу бюджетних місць.

— Чи існує статистика — скільки ветеранів скористалися правом на вступ до ЗВО?

— Точної статистики щодо кількості ветеранів, які вступили до закладів вищої освіти поки що не оприлюднено. Існує Єдиний державний реєстр ветеранів війни, який веде Міністерство у справах ветеранів, але окремої статистики щодо користування пільгами на вступ, на жаль, немає. Хоча вона потрібна. Так ми зможемо спостерігати потребу у використанні ветеранами пільг, формувати «рейтинг» спеціальностей тощо.

— Як фахівець в галузі вищої освіти зорієнтуйте, які спеціальності мають найбільший попит серед ветеранів сьогодні та які, ви вважаєте, будуть найбільш затребувані під час повоєнної відбудови?

— Аналізуючи вибір спеціальностей серед ветеранів, помітно, що багато хто з них обирає напрямки, пов’язані з військовою справою, що дозволяють продовжити реалізацію своїх навичок та знань в цивільному житті. Ветерани, які працювали у сфері інформаційної безпеки також мають великий попит, оскільки їхні навички з впровадження рішень для запобігання кібератакам, моніторингу мереж і реагування на інциденти стають критично важливими для захисту та відновлення цифрової інфраструктури країни. До речі, нещодавно Мінцифри спільно з Mate academy запустило програму безкоштовного навчання з IT, це є дуже гарною можливістю спробувати себе в цій сфері.

Я вважаю, що завдяки отриманому військовому досвіду, ветерани можуть стати цінними фахівцями також в освітній сфері, вони можуть ділитися своїми знаннями та навичками в закладах вищої освіти, школах та інших навчальних закладах, виконуючи ролі інструкторів, тренерів або викладачів.

До речі, щодо працевлаштування. У США вже четвертий рік поспіль формується рейтинг зі 150 компаній найбільш дружніх до ветеранів. Минулого року на першому місці опинилося Міністерство енергетики, на другому — технологічна компанія, а на третьому — фармацевтична. Загалом дуже цікава статистика з рейтингу за 2023 рік. 11% компаній, які увійшли до нього, представляють галузь медицини та соціальних послуг. Я б дуже хотів, щоб подібний рейтинг з’явився і у нас. І не лише серед роботодавців, а й серед закладів вищої освіти. І сформований він має бути не за кількістю місць, формувати його мають самі ветерани. Лише вони можуть оцінити доступність, інклюзію, академічне середовище, навчальні та освітні програми. Це була б чудова промоція.

 

Опубліковано у виданні «Факти»